У першій половині XIX століття важливість гігієни для загального здоров’я ще не була визнана медиками, не кажучи вже про те, щоби стати загальновідомою галуззю знань. Мюнхен був одним із найбрудніших міст Німеччини. Відходи та фекалії викидали у вигрібні ями або просто на вулицю. Рівень захворюваності на такі інфекційні захворювання, як черевний тиф, був надзвичайно високим.
У 1854 році в Мюнхені спалахнула масштабна епідемія холери, яка забрала життя багатьох людей, серед яких була й королева Баварії Тереза. Муніципальна влада звернулася по допомогу до 35-річного натураліста й хіміка Петтенкофера. Дослідження мюнхенця поклали початок революційним змінам у галузі охорони здоров’я. Він фактично став засновником гігієни як медичної дисципліни, а ще відкрив перший у Європі інститут гігієни та перетворив Мюнхен в одне з найчистіших міст на континенті тощо. Докладніше далі на imunich.
Актор-невдаха чи відомий хімік?
Макс Йозеф Петтенкофер (з 1883-го – фон Петтенкофер) народився 3 грудня 1818 року в громаді Вайхерінг, що в Баварії. Хлопчик виріс у скромних умовах на сімейній фермі. Його навчання фінансував дядько-аптекар.
Юний Макс вивчав хімію, фармацію та медицину, але у 20-річному віці обдарований помічник аптекаря оголосив, що хоче стати актором. Упродовж року він заробляв акторством на життя. Повернутися до науки юнака переконали батьки та двоюрідна сестра Олена – його таємна наречена. Коли Макс зробив їй пропозицію, дівчина сказала, що вийде за нього заміж лише за умови, що він обере «правильну» професію. Хлопець був дуже закоханий, про що свідчать 123 любовні листи, адресовані обраниці, тому погодився повернутися до навчання.
У 1837–1843 роках Петтенкофер навчався спочатку на природному, а потім – медичному факультеті Мюнхенського університету імені Людвіга-Максиміліана. У віці 29 років мюнхенець став професором хімії цього вишу, а в 1865-му – першим у світі професором гігієни. Через кілька років його обрали ректором університету.
На початку наукової кар’єри Петтенкофер присвятив себе теоретичній та прикладній хімії, публікуючи статті на широке коло тем. Одним із його перших важливих проєктів було розділення золота, срібла та платини в монетному дворі Мюнхена. Завданням хіміка було мінімізувати витрати на конвертацію валюти шляхом відділення дорогоцінних металів один від одного. Чистіші елементи потім можна було б використовувати для інших цілей.
Досліджував професор і числові співвідношення між атомними масами хімічних елементів. Він відкинув теорію тріад і розширив зв’язки між елементами до більших груп. Його роботи в цій галузі пізніше використав Дмитро Менделєєв під час побудови періодичної таблиці елементів.
Макс також досліджував формування авантюринового скла, розробив спосіб виробництва світлового газу з деревини, збереження олійних картин і вдосконалив процес виробництва цементу. Реакція забарвлення для виявлення жовчних кислот, відома під його іменем, була опублікована в 1844 році. Крім того, він надав експериментальний доказ того, що таємничий гематинум стародавніх часів – насправді скло мідного кольору.
Мережа очисних споруд
Мюнхен був лише одним із багатьох європейських міст, які постраждали від епідемії холери в ХІХ столітті. Однак якщо німецькі міста, засновані в римські часи, мали принаймні елементарні каналізаційні системи, то в Мюнхені каналізаційних колекторів було обмаль.
Щоби дізнатися більше про епідемію 1854 року, Петтенкофер почав досліджувати умови, в яких жили мешканці міста. Науковцю не знадобилося багато часу, щоби визначити джерело інфекції – повсюдний бруд.
Крім усвідомлення значення гігієни для громадського здоров’я, Петтенкофер також добре усвідомлював економічні й технологічні аспекти свого проєкту. Він планував побудувати міську мережу підземних каналів, щоби стічні води можна було безпечно утилізувати. Крім того, запропонував створити централізований міський водопровід, щоби забезпечити мешканців чистою питною водою.
Гігантське підприємство вимагало величезних інвестицій. Не всі співгромадяни визнавали його необхідність. Петтенкофера не лякала така реакція, і він невтомно відстоював аргументи на користь проєкту, навіть відвідуючи опонентів особисто. Його невпинні зусилля зрештою увінчалися успіхом. Після завершення проєкту Мюнхен став одним із найчистіших міст на континенті. Що цікаво, під час побудови каналізаційної системи використовували кращий клас цементу, розроблений також Петтенкофером.
Плани побудови дренажної системи були настільки добре продуманими, що передбачали додавання систем водоочищення, які розробили лише десятиліттями пізніше.
Дослідження гігієни та перший у Європі гігієнічний інститут
Якось Петтенкоферу доручили з’ясувати, чому в замку короля сухе повітря. Тоді він зробив питання гігієни справою свого життя. Як вже було згадано, у 1865 році професор очолив створену кафедру гігієни Мюнхенського університету імені Людвіга-Максиміліана.
Разом із фізіологом Карлом Фойтом Макс розробив вирішення до низки проблем, пов’язаних із харчуванням, обміном повітря в приміщеннях і обміном речовин в організмі. Крім того, Петтенкофер запропонував використовувати як індикатор чистоти повітря в житловому або робочому приміщенні концентрацію вуглекислого газу.
Під час приватної аудієнції з королем Людвігом II Петтенкофер представив монарху план свого проєкту: заснування першого в Європі інституту гігієни. Король запевнив Петтенкофера у підтримці, тож у 1879 році був відкритий інститут гігієни, а Петтенкофер став його директором-засновником. Після цього він зосередився на дослідно-польових дослідженнях, опублікував 20 монографій і 200 наукових праць.
Інститут став провідним джерелом у галузі, що приваблює дослідників і студентів з усього світу. Багато з них згодом очолили подібні відділи гігієни та охорони здоров’я в інших місцях. Серед міст, які заснували інститути, структуровані за тією ж структурою, що в Мюнхені, були Рим, Чикаго, Філадельфія та Берлін.
Один із найвідоміших диспутів у історії науки
Наприкінці наукової кар’єри Петтенкофер став трагічною постаттю. Він уперто відмовлявся визнати, що бактерія Vibrio cholerae, ідентифікована в 1884 році його конкурентом-мікробіологом Робертом Кохом, була єдиною причиною холери. У своїй власній роботі він приділяв значно більше уваги небіологічним факторам, як-от типу ґрунту чи природі резервуара підземних вод.
7 жовтня 1892 року, щоби довести Роберту Коху свою правоту, 73-річний Петтенкофер випив суміш холерних вібріонів в присутності свідків-медиків. Після такого героїчного досвіду експериментатор обійшовся лише сильною діареєю, але холерою не захворів. Кох заявив, що вченому для експерименту дали ослаблені мікроби. Ще одна версія – він уникнув більш серйозних наслідків, тому що в дитинстві перехворів холерним вібріоном і зберіг достатній імунітет до бактерії.
Насправді ж бактерія Vibrio cholerae таки є збудником холери. З віком Петтенкофер помітив, що його пам’ять погіршилася. У розпачі від недосконалості медицини, а також у горі після смерті дружини і трьох дітей гігієніст застрелився у віці 82 роки.