Алоїз Альцгеймер – німецький психіатр і невролог, який вперше описав поєднання симптомокомплексів хвороби Альцгеймера. Однак, як це часто буває з геніями, спочатку його відкриття наукове коло не визнало. Лише завдяки другу-вченому – німецькому психіатру Емілю Крепеліну – дослідження Алоїза взяли до уваги. Ба більше, саме Крепелін назвав відому старечу недугу ім’ям науковця. Докладніше про життєвий і професійний шлях видатного мюнхенського професора читайте далі на imunich.
Дитинство й медична освіта
Народився майбутній дослідник 14 червня 1864 року в місті Марктбрайті, що в Баварії, у сім’ї працівника нотаріальної контори. Хлопчик відвідував католицьку школу з 1870 по 1874 рік, але батько вирішив, що Марктбрайт не пропонує дитині достатньої культурної глибини. Тому, щоби дати хорошу освіту, подружжя Альцгеймерів переїхало до баварського міста Ашаффенбурга, де 10-річний Алоїз почав навчатися в Королівській гуманістичній гімназії.
Після здобуття середньої освіти хлопець вступив до Берлінського університету імені Гумбольдтів вивчати медицину. У той час Берлін вважався центром передового досвіду в медицині та був домом для багатьох відомих вчених, як-от клітинного патолога Рудольфа Вірхова чи мікробіолога Роберта Коха, який відкрив мікобактерію-збудника туберкульозу й холери.
З 1883 по 1884 рік Алоїз відвідував лекції з анатомії та розтинів, вивчав зоологію, ботаніку й експериментальну неорганічну хімію. Що важливо, він відвідував лекції Карла Вестфаля з психіатрії. Акцент Вестфаля на ролі церебральних розладів у психозах мав формальний вплив на спосіб мислення Альцгеймера. Крім того, Альцгеймер був вражений англійським принципом нестриманості, який відстоював Джон Коноллі. Він передбачав лікування психічно хворих без конструктивних методів.
Навчався Алоїз також у Тюбінгенському університеті імені Еберхарда Карла та Вюрцбурзькому університеті імені Юліуса Максиміліана. У студентські роки юнак займався фехтуванням і навіть отримав шрами на обличчі, через що на більшості фотографій науковець зображений у профіль. У 1887 році він нарешті став доктором медицини.
Робота в психпритулку
Після отримання диплома Алоїз 5 місяців допомагав психічно хворим жінкам, після чого влаштувався у франкфуртський психіатричний притулок Städtische Anstalt für Irre und Epileptische. Там же працював невролог Франц Ніссль, з яким вони разом досліджували патології нервової системи, зокрема нормальну та патологічну анатомії кори головного мозку.
Під час роботи в притулку Алоїз одружився із Сесілі Сімонет Наталі Валлерстайн. У подружжя народилося двоє дітей, однак шлюб протривав лише 7 років, оскільки в 1901-му Сесілі померла.
Там же Альцгеймер познайомився з одним із найвидатніших німецьких психіатрів того часу – Емілем Крепеліном, який став другом і наставником Алоїза. Коли Крепелін перебрався в 1903 році до Мюнхена, щоби відкрити там психіатричну клініку, зосереджену на дослідженнях людського мозку, він запросив Альцгеймера до себе.
Створена Крепеліном та Альцгеймером психіатрична клініка не мала ізоляторів: всі хворі лікувались у ваннах. Залежно від стану пацієнти перебували в лікарні дні, тижні чи навіть місяці. Щороку приймали приблизно 2000 пацієнтів. У ті роки Крепелін клінічно досліджував психози серед пацієнтів старечого віку. Альцгеймер же цікавився лабораторними дослідженнями старечих хвороб.
Епохальне відкриття
16 листопада 1904 року Альцгеймера призначили викладачем медичного факультету Мюнхенського університету імені Людвіга-Максиміліана. У 1906 році він виступив зі знаменитою доповіддю на 37-му Конгресі психіатрів Південної Німеччини. У своїй промові науковець розповів, що ідентифікував «незвичайне захворювання кори головного мозку», яке вразило його колишню пацієнтку Августу Детер.
У березні 1901 року поведінка Детер почала виходити з-під контролю. Жінка безпідставно звинуватила чоловіка Карла в подружній зраді. Вона стала неуважною під час хатньої роботи, навмисно ховала предмети і розівчилася готувати. В Августи також розвинулося безсоння, через що вона тягала простирадла з дому та годинами кричала посеред ночі. Бідолашна параноїчно боялася, що хтось хоче її вбити. Хвороба спричинила втрату пам’яті, дезорієнтацію та галюцинації, що з кожним днем лише прогресували.
Під час посмертного розтину головного мозку Августи Альцгеймер виявив деякі аномалії. Зокрема, кора мозку була тоншою, ніж зазвичай. До того ж разом із нейрофібрилярними клубками він виявив амілоїдні бляшки (старечий наліт), що утворюються, коли амілоїд бета – невеличкий пептид, який вивільняють нейрони мозку під час процесу передачі інформації, – починає накопичуватися в сірій речовині. Альцгеймер зміг ідентифікувати нейрофібрилярні клубки, які ніколи раніше не були описані. Це перекручені джгутики, що складаються з тау-білка. Бляшки та клубки припиняють зв’язок між нервовими клітинами, після чого вони відмирають.
Ця картина, яку навряд чи можна назвати нетиповою для пацієнта віком від 70 до 80 років, є важливою, оскільки Августі було лише 50 на момент смерті. Оскільки пацієнтка була відносно молодою, то тоді ще невідому хворобу Альцгеймера називали хворобою середнього віку. Подібні симптоми у літніх людей просто вважалися природним наслідком старіння.
Хоча відкриття було значущим, наукова спільнота не надала великого значення атрофії кори головного мозку, яку виявив Альцгеймер. На зустрічі, під час якої науковець представив свої результати, були присутні такі видатні вчені, як Освальд Бумке, на честь якого назвали синдром Бумке; Отто Бінсвангер, на честь якого була названа хвороба Бінсвангера; Ганс Куршман, ім’я якого дали хворобі Куршмана-Штейнерта. Однак ніхто з цих відомих постатей не надав значення результатам Альцгеймера.
Лише 15 липня 1910 року вийшов другий том німецької книги про загальну психіатрію Еміля Крепеліна, у якому психіатр назвав описане Алоїзом захворювання «хворобою Альцгеймера». Цікаво, що сам Альцгеймер також мав намір опублікувати всі свої відкриття у великій книзі, але не зміг завершити проєкт через зайнятість дослідженнями психіатричних захворювань.
Професорська діяльність
У 1908 році Алоїз став професором Мюнхенського університету імені Людвіга-Максиміліана, а через чотири роки покинув його заради посад професора психіатрії Сілезького університету імені Фрідріха Вільгельма та директора королівської психлікарні в німецькому місті Бреслау (теперішній польський Вроцлав). Тоді вчений реалізував свою мрію як молодого асистента франкфуртського психіатричного притулку: працювати клініцистом і директором психлікарні.
У 1910 році за порадою Крепкліна разом із неврологом М. Левандовським Альцгеймер заснував науковий журнал Zeitschrift für die gesamte Neurologie und Psychiatrie.
У 1913 році в дорозі до Бреслау Альцгеймер сильно застудився, внаслідок чого отримав запалення внутрішньої оболонки серця – ендокарду. Так і не одужавши повністю, він помер у 1915-му у віці 51 рік. Похований поруч із дружиною на єврейському кладовищі у Франкфурті-на-Майні.