Життя Берти Шаррер, співзасновниці нейроендокринології, було повне як наукових досягнень, так і перешкод на шляху. Під час 65-річної наукової кар’єри вчена боролася з критикою своїх нетрадиційних ідей, упереджень щодо жінок і особистою трагедією. Утім, сила духу, самовідданість та ентузіазм мюнхенки дали свій результат і стали натхненням для інших вчених. Докладніше далі на imunich.
Ранні роки
Берта Фоґель Шаррер народилася 1 грудня 1906 року в Мюнхені в сім’ї успішного судді. Під час навчання в гімназії вона розвинула інтерес до біології та вирішила стати вченою-дослідницею, хоча шанси на академічну кар’єру в біології для жінок у той час були мізерними.
Переслідуючи свою мету, Берта вступила до Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана. Під час написання докторської дисертації вона працювала в лабораторії професора-біолога Карла фон Фріша, де порівнювала смаки й поживну якість різних цукрів для медоносної бджоли.
Після завершення навчання Берта та її чоловік Ернст Шаррер разом розпочали видатну наукову кар’єру. Відправним пунктом став Науково-дослідний інститут психіатрії в Мюнхені, де Берта зосередилася на вивченні інфекцій спірохет у мозку птахів і амфібій. Важливо зазначити, що за цю роботу вона не отримувала зарплати.
Народження гіпотези нейросекреції
Ще в 1928 році Ернст Шаррер виявив секреторні краплі в деяких нейронах гіпоталамуса риби. Він назвав їх «клітинами нервових залоз» і припустив, що вони здатні виділяти речовини так само, як ендокринні клітини виділяють гормони. На основі цього подружжя Шаррерів розробило концепцію нейросекреції – виділень із нервових клітин, – а це дало початок нейроендокринології як новій дисципліні. Ця наука вивчає утворення нейрон-гормонів спеціалізованими нервовими клітинами.
У той час ніхто ще не знав, що нейрони можуть передавати нейрогормональні сигнали. Раніше таку діяльність пов’язували лише з ендокринними клітинами. Щоби підкріпити початкові спостереження щодо риб, Шаррери почали шукати клітини нервових залоз в інших організмах. Берта досліджувала безхребетних тварин, у той час, як Ернст – хребетних.
Берта швидко виявила клітини нервових залоз у безхребетних, як-от равликах чи черв’яках. Водночас цих даних було замало для підтвердження теорії нейросекреції. Шаррер також виявила паралелі між біологією хребетних і безхребетних, що розширило концепцію нейросекреції. Ці дослідження вони проводили в Інституті неврології у Франкфурті.
Вимушена еміграція
Подружжя провело все літо на зоологічній станції в італійському Неаполі, збираючи наукові зразки із Середземного моря та співпрацюючи з відомими біологами. Усе змінилося у квітні 1933 року. Тоді Рейхстаг ухвалив закон, що вимагав звільнення всіх державних службовців, серед яких і професори.
Шаррери з кожним роком зазнавали все більшого тиску: їх змушували приєднатися до нацистських організацій і уникати єврейських колег. Зрозумівши, що вони не можуть бути частиною антисемітської системи, науковці в 1937 році емігрували до США всього лиш із 8 доларами в кишені.
Тоді подружжю довелося починати дослідження наново. Утім, навіть під час втечі Шаррери поступово відновлювали свою роботу над нейросекрецією. Вони зупинилися в Африці, на Філіппінах і в Японії, де зібрали потрібні біологічні зразки. Згодом Ернст отримав стипендію в Чиказькому університеті, після чого Берта продовжила свої дослідження. У Чикаґо науковиця працювала в невеликій лабораторії, де вивчала нейросекреторні клітини. Ця робота знову ж таки не оплачувалася. Маючи мало грошей на закупівлю обладнання, можливості Берти для експериментів були обмеженими. Однак навіть у таких умовах її дослідження світу комах змогли глибоко вплинути на вивчення фізіології людини.
Рік у Чикаґо був складним: Шаррер погано говорила англійською, а проблеми з візою вимагали тривалої поїздки на Кубу та Швейцарію. Та все ж науковиці вдалося опублікувати дві статті англійською мовою за перший рік у США. Берті допоміг професор, який погодився відредагувати рукописи.
У 1938 році Ернст Шаррер обійняв посаду запрошеного дослідника в лабораторії Рокфеллерівського інституту медичних досліджень, що в Нью-Йорку. Берта знову отримала невелику лабораторну площу та неоплачувану посаду наукового співробітника. Кілька років вона описувала нейросекреторні клітини тарганів та інших членистоногих. Там же Шаррери представили в 1940 році статтю, що ознайомила наукову спільноту США з нейросекрецією. Ближче до кінця свого перебування в Рокфеллерському університеті Берта виявила мокрицю – тварину, яка допомогла їй продемонструвати важливість клітин нервових залоз комах.
Що цікаво, навіть через 15 років успішної кар’єри Берта стикалася з упередженнями щодо своєї кваліфікованості через всього-на-всього стать. Деякі працівники університету звинувачували її в кожному таргані, на якого натрапляли в коридорі, незважаючи на те, що це були не ті види, з якими працювала дослідниця.
Згодом Берта взяла цих тарганів до Університету «Кейс-Вестерн-Резерв», що у Клівленді (штат Огайо). Там у 1940–1946 роках вона викладала в гістологічній лабораторії та проводила дослідження – знову без зарплати. У вільний від роботи час Шеррери подорожували східним узбережжям США, вишукуючи зразки риби, катаючись верхи та вивчаючи мову. У 1945 році вони отримали американське громадянство.
Через 10 років пара заснувала кафедру анатомії в Медичному коледжі Альберта Ейнштейна в Нью-Йорку. Тоді Берта вперше отримала оплату за свою наукову роботу. Вона не лише проводила дослідження, а й викладала в цьому закладі. На декілька років Берта навіть залишила свої експерименти, щоби зосередитися на розробленні курсу гістології.
Сольне плавання
У квітні 1965 року Шаррери поїхали до Маямі на щорічні анатомічні збори, звідки Берта повернулася сама: Ернста хвилею знесло в Атлантиці. Смерть чоловіка стала переломним моментом у житті вченої. Тоді вона була змушена довести, що може й сама досягати успіхів у світі науки, де домінують чоловіки.
Завдяки технології електронної мікроскопії Берта провела дослідження, внаслідок якого описала тонку будову нервової системи комах. Вона опублікувала понад 10 робіт на цю тематику та перейняла керівництво кафедрою анатомії, якою раніше завідував Ернст.
Загалом Шаррер дослідила, що нейросекреторні клітини зберігаються в широкому діапазоні хребетних і безхребетних тварин, як і їх різноманітні способи транспортування та вивільнення гранул. Нейросекреторні клітини схожі структурно на звичайні нейрони, тому функціонально подібні до секреторних клітин залоз. Крім того, нейропептиди, що виділяються нейросекреторними клітинами, часто дуже схожі на звичайні гормони. У 1967 році Берта стала членкинею Національної академії наук та Американської академії мистецтв і наук.
Берта Шаррер продовжувала працювати до самої смерті в 1995-му у віці 88 років. Упродовж плідної кар’єри науковиця справляла тривалий вплив на галузі нейробіології та ендокринології. Вона стала шанованою та впливовою фігурою серед анатомів; новаторкою, яка всупереч усім стереотипам і перепонам досягла бажаної цілі.