Німецький психіатр Еміль Крепелін став одним із найвпливовіших лікарів свого часу. Він розробив систему класифікації психічних захворювань, що стала прикладом для подальших систем розподілу. Він також перший встановив відмінності між шизофренію та маніакально-депресивним психозом. Чимало важливих відкриттів психіатр зробив у Мюнхені. Утім, його значний внесок у науку заплямувало поборництво політики геноциду. Докладніше про суперечливого німецького вченого читайте далі на imunich.
Освіта й перші дослідження
Науковець народився 15 лютого 1856 року в німецькому місті Нойштреліці (земля Мекленбурґ-Передня Померанія). Його батько, колишній оперний співак, працював учителем музики.
Крепелін вивчав невропатологію та експериментальну психологію в Лейпцизькому університеті, де в 1874 році розпочав свої медичні дослідження. Його наставником був Вільгельм Вундт – лікар, фізіолог, філософ та психолог. Вундт відокремив психологію як науку від філософії та біології. Він перша людина у світі, яка назвала себе психологом. Крепелін усе життя цікавився експериментальною психологією, заснованою на теоріях Вундта.
Свої дослідження Крепелін продовжив у Вюрцбурзькому університеті, де в 1878 році здобув ступінь доктора медицини. Еміль вивчав вплив наркотичних засобів, алкогольних напоїв та втоми на людську психіку. У 1881 році він опублікував важливе дослідження про вплив інфекційних захворювань на розвиток психічних недуг.
Основні теорії
У 1883 році Крепелін опублікував роботу Compendium der Psychiatrie, де вперше представив класифікацію психічних захворювань, яка вплинула на подальші класифікації. Науковець поділив їх на екзогенні розлади (ті, що спричинені зовнішніми чинниками та піддаються лікуванню) та ендогенні (зумовлені біологічними причинами, наприклад пошкодженням мозку, спадковими факторами тощо, тому невиліковні).
Хоча концепції, втілені в класифікаційній системі Крепеліна, не були новаторськими, науковець став першим, хто синтезував їх у єдину модель. Цю класифікацію потім використовували для діагностики та лікування психічно хворих пацієнтів.
У 1885 році Крепеліна призначили професором психіатрії Тартуського університету, що в естонському місті Тарту. Там же він керував університетською клінікою на 80 ліжок, де детально вивчав історії психічних хвороб пацієнтів. Через чотири роки Еміль став завідувачем кафедри психіатрії в Гайдельберзькому університеті Рупрехта-Карла, де працював до 1904 року.
У 1899-му вчений вперше розрізнив маніакально-депресивний психоз і dementia praecox (тепер шизофренія). Він також дослідив, що маніакально-депресивні розлади та меланхолія (депресія) піддаються лікуванню, тоді як шизофренія – невиліковна. Крепелін пов’язував шизофренію з органічними змінами в головному мозку. Він також продемонстрував специфічні закономірності в генетиці цих розладів і закономірності їх перебігу, хоча й жодних конкретних біомаркерів ще не виявив.
Еміль відкидав психоаналітичні теорії, які вважали причиною психічних захворювань ранні сексуальні зв’язки. Замість того аби керуватися філософськими спекуляціями, він зосереджувався на зборі клінічних даних і наукових доказах.
Мюнхенський період
У 1903 році Крепелін переїхав до Мюнхена. До 1922-го він працював професором клінічної психіатрії в Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана. У 1922-му його призначили директором Науково-дослідного інституту психіатрії.
У 1906–1920 роках він очолював асоціацію психіатрів Deutscher Verein für Psychiatrie. У той період Крепелін почав подумувати про створення дослідницького центру. Завдяки внеску німецько-американського банкіра Джеймса Леба в 1917 році в Мюнхені з’явився Німецький інститут психіатричних досліджень. Спершу він розміщувався в міській лікарні, а в 1928 році переїхав в окрему будівлю завдяки пожертвам родини Рокфеллерів.
Створений Крепеліном заклад для психічно хворих не мав ізоляторів: хворі лікувались у ваннах. Залежно від стану пацієнти перебували в лікарні дні, тижні чи навіть місяці. У той період у психіатричних закладах було поширене варварське поводження, проти якого виступав Крепелін. Для зниження в пацієнтів збудження він рекомендував вживати бромід калію.
Крепелін припустив, що в основі кожного з основних психічних розладів лежить певна мозкова або інша біологічна патологія. Як колега Алоїза Альцгеймера, він відіграв важливу роль у відкритті старечої хвороби. Крепелін став другом і наставником Алоїза. Він запросив його до себе в Мюнхен відразу після того, як переїхав у 1903 році.
У ХХ столітті внесок Крепеліна в психіатричну науку був значною мірою витіснений теоріями Фрейда. Дещо пізніше його погляди нарешті почали домінувати в різних сферах психіатричних досліджень та академічної психіатрії. Його фундаментальні теорії щодо діагностики психічних розладів складають основу діагностичних систем, які використовуються у ХХІ сторіччі.
Прихильник расової гігієни
У більш пізній період своєї кар’єри Крепелін став прихильником соціального дарвінізму – ідеології, що спонукала до ідей расизму, імперіалізму, фашизму, нацизму тощо. Згідно з ідеологією, закономірності природного добору, виявлені Чарлзом Дарвіном в природі, поширюються на людські відносини. Це означає, що існування панівних класів виправдовується їхньою біологічною перевагою над іншими людьми.
Крепелін активно просував дослідницьку програму в галузі расової гігієни та євгеніки (практик, мета яких – покращувати генетичну якість людського населення). Євгеніку активно застосовували нацисти. Німецькі євгеніки вітали прихід нацистів до влади, а ті зі свого боку підтримували прихильних до них вчених політично та фінансово. Психіатри створили спеціальне медичне обґрунтування для їхньої політики геноциду.
План був простий: переконати суспільство, що божевільні люди хочуть припинити своє тяжке існування, а їхнє вбивство – акт милосердя. «Негідних життя» пацієнтів морили голодом, а потім їм кололи смертельні ін’єкції. Усе це зрештою розвинулося до смертей у газових камерах. Вбивства спочатку випробували в німецьких психіатричних закладах, після чого продовжили в концтаборах, де виконували моторошні накази найкращі німецькі психіатри.
Крепелін був переконаний, що такі інституції, як система освіти та держава, яка дбає про кожного громадянина, порушують процеси природного відбору. Він був стурбований збереженням і зміцненням німецької нації та арійської раси. Науковець також поділяв думки свого учня-психіатра Ернста Рюдіна – лідера євгеніки, який підбурював до злочинів проти людства.
Еміль також писав, що епілептики, психопати, злочинці, повії тощо, які є дітьми алкоголіків, передають свою неповноцінність нащадкам. Ще він заявляв, що євреї схильні до нервових і психічних розладів. На його думку, німецьку націю необхідно було очищувати від цих людей.
Крепелін залишив викладацьку діяльність у 66 років. В останні роки життя він продовжував займатися наукою, а ще цікавився буддизмом і планував відвідати буддійські святині. Помер засновник сучасної психіатрії в Мюнхені в 1926-му у віці 70 років.