Поперечна флейта з 5-6 пальцевими отворами була відома в Китаї щонайменше тисячу років до н.е. У середньовічній Європі така флейта мала велику популярність, а потрапила вона сюди через Балкани. До кінця XVII століття інструмент вдосконалили французькі майстри, а вже до кінця XVIIІ – поперечна флейта витіснила подовжню, ставши однією з основних у симфонічних оркестрах та інструментальних ансамблях.
Однак традиційні поперечні флейти були обмежені за розміром, через що музиканти не досягали всіх звукових отворів. Цей недолік усунув інструментальний майстер, флейтист і композитор Теобальд Бем. Досвід у ювелірній справі став основним фактором у здатності переробити інструмент. Музикант розмістив пальцеві отвори згідно з акустичними принципами; розробив систему клапанів і кілець, аби закрити всі отвори; використав давній циліндричний канал для вирівнення звучання; популяризував використання металу замість дерева для виготовлення флейт. У такий спосіб мюнхенець створив більші й глибші флейти, як-от альтову. Докладніше про творця сучасної поперечної флейти читайте далі на imunich.
Дитина-геній
Музикант народився 9 квітня 1794 року в Мюнхені в сім’ї золотаря та дочки придворного галантерейника. Вже в дитинстві Теобальд вирізнявся серед однолітків всебічною обдарованістю. З 9-річного віку хлопчик вивчав англійську, французьку й латинську мови.
У 14 років Теобальд почав працювати в батьковій майстерні, де створював ескізи і виготовляв ювелірні прикраси. Приблизно тоді ж він захопився флажолетом, тобто специфічним прийомом звуковидобування на струнних інструментах. У 16 років він створив свій перший інструмент з 4-ма клапанами, взявши за зразок поперечну флейту Августа Грензера.
Обдарованого підлітка безплатно навчав флейтист Йоганн Непомук Капеллер, який жив у тому ж будинку, що й Бем. Юнак швидко навчився гри в оркестрі королівського театру Königliche Isartor Theater, а у свій 21 рік став першим флейтистом Королівського баварського оркестру.
У вільний час Бем експериментував з конструкціями флейти, випробовуючи з цією метою різні матеріали – від тропічних дерев до сплавів срібла, золота й нікелю. Паралельно Бем продовжував працювати ювеліром.
Активні гастролі
У 1816–1818 роках винахідник гастролював Швейцарією та Німеччиною. У швейцарській Женеві працював на фабриці, де виготовляв музичні шкатулки. Там знову проявився винахідницький хист мюнхенця: він створив машину, що дозволила швидко вставляти у валики музичних автоматів сталеві штифти. Популярність підприємець-винахідник здобув і під час гастролей Німеччиною, Австрією та Швейцарією. Тоді він почав добре заробляти, але цього бракувало для того, щоби прогодувати сім’ю.
У 1818 році Бем став флейтистом короля Баварії. Через два роки він виконав концерт, який присвятив Антону Бернгарду Фюрстенау – найвідомішому віртуозу-флейтисту Німеччини та композитору. Він також здійснив концертні поїздки в деякі німецькі міста, Австрію, Чехію, Італію та Швейцарію. Якось мюнхенець навіть розділив сцену з легендарним італійським скрипалем, композитором і гітаристом Нікколо Паганіні та італійською солісткою Анджелікою Каталані.
Перша модель Бема
У 1828-му Бем разом із Рудольфом Греве відкрив флейтову майстерню, де виготовляли надзвичайно точні інструменти. Через три роки в Лондоні мюнхенець познайомився з флейтистом Чарльзом Ніколсоном. Гра Ніколсона вирізнялася силою звуку, що пояснюється величиною отворів. Це надихнуло Бема на акустичні експерименти.
У Лондоні мюнхенець створив із дерева флейту з двома кільцевими клапанами, яка стала прототипом створеної ним згодом моделі. В Англії Теобальд познайомився з промисловцями, які навчили його технології оброблення залізних руд. Аби мати змогу утримувати сім’ю, Бем працював інженером-металургом, продовжуючи створювати флейти.
У 1832 році майстер завершив у Мюнхені створення клапанної системи, що удосконалила його стару флейту. Вона мала обернено-конічну форму. Завдяки правильному розташуванню кільцевих клапанів майстер вирішив головну проблему – досягти 9-ма пальцями всіх звукових отворів. Оригінальність механізму Бема полягає в системі повністю відкритих клапанів (крім одного). Саме це відрізнило інструмент від «французької системи», що слугувала чимось середнім між давньою флейтою і флейтою, створеною Бемом.
Під час концертів Європою Бем прорекламував новий інструмент, зокрема в Англії та Франції. Проте до справжнього визнання потрібно було ще подолати 15-річний шлях. Перша модель не задовольняла винахідника через контраст у звучанні регістрів, складне видобування звуку у високому регістрі та приглушеність у нижньому.
Бема хвилювало те, що серед всіх духових інструментів тільки у флейті канал у вигляді перевернутого конуса, що суперечить законам акустики. Тому, майстер вирішив «перевернути пропорції». Для цього він вступив до Мюнхенського університету імені Людвіга-Максиміліана вивчати акустику. До слова, у той період разом із професором Карлом Емілем фон Шафгойтлем Бем винайшов спосіб плавлення залізної руди.
Друга модель Бема
У 1834 році музикант вкотре поїхав до Франції, де його флейта, на відміну від Німеччини, отримала значно більшого розповсюдження. Дружба Бема й Шафгойтля дала свої плоди: у 1847-му майстри створили циліндричну флейту з конічно-параболічним головним коліном – це друга модель Бема.
Форма цього коліна впливає на тембр і насиченість звучання. Майстер вдало знайшов оптимальне співвідношення довжини і діаметра корпусу, правильно розташував отвори. Флейтист віддав перевагу сріблу, що забезпечує барвисте звучання інструменту.
У 1847-му мюнхенець запатентував систему розміщення клапанів, після чого продав європейським майстрам ліцензії на виробництво таких флейт. У 1855 році в Парижі, на Всесвітній виставці, флейті Бема присудили «золото». Попри таке визнання, були музиканти, які відмовлялися опановувати новий інструмент. Зокрема, консерваторія Парижа відкрила уроки на флейті Бема тільки в 1893-му.
Інші винаходи
У 1860 році Бем сконструював альтову флейту, що за технікою гри схожа на звичайну флейту, але має довшу і ширшу трубку й іншу будову системи клапанів.
У 1860-х він удосконалював флейту-піколо – дерев’яну поперечну флейту, що є найвищим за звучанням інструментом серед духових. Клапанна система Бема стала неодмінною складовою конструкції флейти-піколо, а ідеї клапанного механізму запозичили майстри інших дерев’яних духових інструментів, зокрема і саксофона.
У похилому віці Бем навчав учнів, яких за життя назбиралося понад 100 – як у Німеччині, так і в інших країнах. Написав мюнхенець і чимало композицій, інтерес до яких світова спільнота проявила лише наприкінці ХХ століття. У своїх творах майстер нерідко використовував мелодії Бетховена, Моцарта, Шуберта та інших віртуозів.
Що цікаво, новаторство вніс майстер і в музичні шкатулки, фортепіано, металургію, ротаційні машини та доменний газ. Він винайшов безпечну локомотивну трубу, що захищала від іскор, а також оптичний пристрій для гасіння пожеж.
Помер 87-річний винахідник 25 листопада 1881 року. Поховали його в Мюнхені, на Старому південному цвинтарі. Це історичний некрополь, на якому спочивають чимало відомих осіб.