Фантастика пана Енде викликала велике захоплення як автора дитячих книжок. Особливо популярною стала “Нескінченна історія”. Міхаеля Енде називали останнім письменником-романтиком у Німеччині. Критики осуджували автора за заохочення дітей втікати від реальності. Втім, його творчість перекладено на сорок мов, а примірників продано понад 30 мільйонів. Втім, початок кар’єри у 50-х роках був не надто вдалим, пише imunich.eu.
Початок кар’єри
Міхаель Ендреас Гельмунт Енде народився 12 листопада 1929 року в містечку Гарміш, що у Баварії. Він є одним із найуспішніших дитячих авторів книг. Його “Нескінченна історія” була екранізована та отримала чимало фанатів по всьому світу. Не менш популярними були: “Момо”, “Джим Ґудзик і машиніст Лукас”. Ці книги також набули міжнародного успіху, їх екранізували та ставили у театрах.
Міхаель – син художника-сюрреаліста Едгара Енде. Після народження, сім’я переїхала до Мюнхена, щоб батько мав кращі перспективи для роботи. У 30-х роках на сім’ю чекала криза. Роботи батька були кваліфіковані палатою нацистського рейху як вироджене мистецтво. Їх засекретили. Багатьох друзів сім’ї, в тому числі євреїв, було депортовано. Малий Міхаель вже тоді навчився нікому не розповідати про те, що чує вдома.
У 1943 році сім’я знову повернулась до Гарміша. У 15 років Міхаель отримав наказ йти захищати батьківщину. Але хлопець відмовився та приєднався до Баварської кампанії за свободу.
У 50-х роках Енде написав свій рукопис “Джим Ґудзик і машиніст Лукас”. Пізніше автор розповідав, що коли сідав за друкарську машинку, не мав розуміння, про що буде писати. Він просто піддавався відчуттям, які вели від речення до речення. Історія розросталась, додавались нові персонажі.
Так Міхаель відкрив для себе письменство як пригоду. Енде порівнював свою роботу з творчістю художника, який часто має лише початкове, туманне уявлення про картину. У процесі з матеріалу з’являється щось набагато краще.
10 місяців і твір був готовий. Втім, дванадцять видавців відхилили “Джима Ґудзика”. Лише у 1960 році його нарешті опублікували у Штутгарті. Так, книжка стала лауреатом німецької молодіжної літературної премії. З того часу “Джим Ґудзик” мав неабияку популярність та приніс Міхаелю Енде фінансову незалежність.
Ще одним дуже успішним твором був роман-казка “Момо” 1973 року. Його купили понад 7 мільйонів разів. У 1985 році Йоганнес Шааф екранізував роман. Енде також отримав у фільмі свою невеличку роль пасажира потяга.
У 1979 році вийшов його фантастичний роман “Нескінченна історія”. Книгу придбали тиражем в 10 мільйонів примірників по всьому світу та переклали на 40 мов. Пік популярності припав на 80-ті роки. Роман був першим у списках бестселерів Німеччини.
Після “Нескінченної історії”
Після того як роман набув неабиякої популярності, у 1984 році було у планах екранізувати книгу. Продюсер Бернд Айхінгер взявся за цю масштабну роботу. Енде був дуже натхненним до моменту, коли побачив готовий фільм.
Сюжет роману розповідає про хлопця, який є нещасним. Його не люблять однолітки, він погано вчиться, а батько не хоче помічати сина. Здавалось, наче то було відображення малого Міхаеля Енде. Та на відміну від письменника, у житті молодика трапилось диво. Коли він втікав від хуліганів, потрапив до антикварної крамниці. Власник подарував йому книгу, з якої й починаються пригоди хлопця.
Автор роману назвав екранізацію “гігантською мелодрамою із кітчу, плюшу, пластику та комерційності”. Він був незадоволеним тим, що стрічці бракувало внутрішньої логіки. Також фільм не передавав основного посилання письменника. Так, ім’я Міхаеля Енде забрали із титрів кіноверсії. Письменник подав позов проти кінематографістів. Втім, тривалий судовий процес залишився безрезультатним.
У 1983 році була опублікована збірка сюрреалістичних оповідань Енде “Der Spiegel im Spiegel”. На жаль, німецькі критики не були на стороні пана Міхаеля. Марсель Райх-Раніцький висловився досить зневажливо словами, що не береться навіть коментувати феномен Енде.
У цей період померла перша дружина письменника Інгеборн Гофманн. Зі своєю обраницею письменник мав особливий зв’язок. Вони обговорювали рукописи та незавершені романи. Міхаель Енде повернувся до Мюнхена, де у 1989 році одружився із японською перекладачкою Маріко Сато. Вона допомагала йому з творчістю та перекладала твори на японську. Слід також сказати, що Енде відчував певний зв’язок із Японією, яку періодично відвідував.
Творчий успіх не приніс щастя. У 1988 році пан Міхаель дізнався, що його агент тривалий час займався обманом. Крім того, за кілька років діяльності назбирав чимало боргів на ім’я письменника. Міхаель Енде мав невелику спадщину від батька, яку було заарештовано. Так популярний автор дитячих книжок став банкрутом.
Буремне дитинство
Як вже було сказано вище, те як рейх повівся із творчістю батька залишило слід на все життя Міхаеля. Він навчився мовчати про те, що відбувалось вдома. Окрім творчості батька з його фантазійними світами, малого Міхаеля захоплював сусідський митець Франц Рейнхард.
Цей чоловік мав спотворене після спроби самогубства обличчя. Втім, його любили діти. Сусід розповідав їм казки та власні вигадані історії. Енде запам’ятав його примружений, наче в диявола, погляд та домівку з малюнками різних казкових героїв. Саме ці спогади стали поштовхом для власних фантастичних світів Міхаеля Енде.
Малий хлопець був свідком колосальної влади гітлерівського режиму. Це видовище породило в його голові думки про спокусливу привабливість чорної магії. Так писав біограф Енде – Біргіт Данкрет. У потаємних закутках дитячої уяви темні думки зустрічались із доброзичливістю та веселою вдачею.
У 1945 році Міхель отримав призов захищати Рейх, який був уже в занепаді. Втім, погляди вільних митців в яких ріс хлопець призвели до відмови від свого обов’язку. Так Енде вступив до Баварської кампанії за свободу. Міхаель не бажав служити системі, яка позбавила його свободи на значну частину життя.
“Останнє повідомлення Енде”
Саме так називалась японська документальна телеверсія про відомого німецького письменника. Вона вийшла на екрани 4 травня 1999 року. Публіка сприйняла її з великим інтересом. Фільм включав також фрагменти останнього інтерв’ю японському телебаченню у лютому 1994 року. Тоді Енде активно займався питаннями економіки та грошової системи. Саме таку тематику можна прослідкувати у його шедеврі “Момо”.
Енде вважав, що культурне питання не може бути вирішене, поки не буде розв’язана грошова проблема. Так склалось, що саме у Японії вийшло найбільше друкованих примірників книг пана Міхаеля. Це були також видання, яких німецькою навіть не існує. Його ідеї про грошові системи, економіку, їх зв’язок з культурою більш відомі саме в Японії.
Енде шукав способу покласти край “тиранії грошей”. Він зустрічався з численними експертами, митцями, вченими, політиками, економістами та дискутував з ними. Письменнику дуже запам’ятався діалог зі швейцарським діячем політики та економіки Гансом Крістофом Бінсвангером.
На думку останнього, те як безмежно зростає економіка виражає прагнення людини до нескінченності. Це бажання повністю перейшло в матеріальне поле, тому не може досягти своєї цілі. Так в середньовіччі свинець намагались перетворити у золото. Він також інтерпретував “Фауста” Гете. Крістоф вважав, що у творі алхімічним процесом можна пояснити сучасну економіку.
Енде підхопив цю ідею та казав, що згідно З Гете, алхімія не є забобоном середньовіччя. У сучасності, її практикують послідовніше, ніж будь-коли. Алхімія експериментує з усією Землею. Цей гігантський експеримент й називається сучасною економікою. Щось постійно зростає, додається. Дивно, але в процесі нічого на заміну не зменшується. Це і є алхімія, на думку Енде. Саме так виглядає процес творення з нічого.