Державна академія фотодизайну у Мюнхені (Staatliche Fachakademie für Fotodesign München) була самостійним навчальним закладом, що спеціалізувався на підготовці фахівців у галузі фотографії та фотодизайну. Її історія бере початок із кількох попередніх інституцій, що діяли ще з початку 20 століття. У 2002 році академія стала частиною Мюнхенського університету прикладних наук. Далі на imunich.eu.
Заснування академії
Навчальний заклад був заснований за зразком Вищої федеральної графічної школи та науково-дослідного інституту у Відні (Höhere Graphische Bundes-Lehr- und Versuchsanstalt) за ініціативи Південнонімецького фотографічного товариства (Süddeutscher Photographen-Verein). Відкриття відбулося 15 жовтня 1900 року на Реннбанштрасе, поруч із Терезієнвізе в Мюнхені. Новий заклад отримав назву Lehr- und Versuchsanstalt für Photographie (Навчально-дослідницький інститут фотографії) і мав статус державної баварської освітньої установи, що фінансувалася урядом.
У той період Мюнхен активно розвивався як один із головних культурних центрів Європи. За часів регентства принца Леопольда, відомого як Prinzregentenzeit, у Баварії спостерігалося піднесення мистецтва та культури, якому сприяла ліберальна політика. Місто притягувало талановитих митців з усього континенту. Письменник Томас Манн у своїй новелі Gladius Dei описав атмосферу того часу словами: «München leuchtete» — «Мюнхен сяяв».
Ініціатором створення школи став Георг Генріх Еммерік (1870–1923), торговець фототехнікою, ентузіаст пікторіалізму та фотограф-аматор. Він активно публікувався в професійних виданнях, як-от Allgemeine Photographen-Zeitung та Zeitschrift für Künstlerische Fach-Photographie ще з 1892 року, а також був автором низки книжок про фотографію, починаючи з 1904-го. У травневому номері Allgemeine Photographen-Zeitung за 1899 рік Еммерік у статті «Фотографічні навчальні заклади» (Photographische Lehranstalten) розкритикував тодішній рівень підготовки професійних фотографів у Німеччині та наполягав на необхідності створення у Мюнхені спеціалізованого навчального осередку.
Освіта жінок у сфері фотографії
Хоча в Мюнхені вже на початку 20 століття спостерігалося доволі прогресивне ставлення до жінок як до інтелектуальних особистостей – зокрема завдяки діяльності таких організацій, як Товариство сприяння розвитку розумових інтересів жінок (Gesellschaft zur Förderung der geistigen Interessen der Frau), – доступ до якісної освіти в галузі мистецтва та фотографії залишався для них обмеженим. Виняток становили лише приватні жіночі школи мистецтв, зокрема Debschitz School. Державна академія образотворчих мистецтв у Мюнхені почала приймати жінок на навчання лише в 1917 році. Польська мисткиня Зофія Стриєнська навіть переодягалася в чоловічий одяг і видавала себе за брата, аби мати змогу відвідувати лекції. Проте її швидко викрили та виключили з академії. Спочатку до фотографічного інституту зараховували виключно чоловіків. Проте вже до 1905 року, завдяки новаторському підходу Георга Генріха Еммеріка, жінкам також відкрили доступ до курсів. Серед першої хвилі студенток 1905–1906 років були Ванда фон Куноскі та Софі Рейнієр, а наступного року – Ельфріде Райгельт, Шарлотта Пельманн і Амалія Шрер.
У 1909 році через скарги жінок-студенток на надто суворі умови проживання в гуртожитку, школу було перенесено до приміщення колишньої лікарні, яке надали для безоплатного використання. Офіційне відкриття нової будівлі відбулося в травні 1911 року.
Набір студентів обох статей обмежувався квотами: спочатку до кожного семестру зараховували не більше десяти жінок, згодом квоту збільшили до співвідношення 1:3 (жінки до чоловіків). У роки війни перевага перейшла до жінок (3:2), а в 1920-х роках це співвідношення стало більш збалансованим. Наприклад, у 1925 році, коли до школи вступала Лотте Якобі, з 51 новообраного студента половину становили жінки. Відомо також, що 80% усіх вступників приїхали з-за кордону, зокрема з країн, де не розмовляли німецькою. Для вступу вимагалося свідоцтво про закінчення початкової школи, хоча під час війни ця вимога іноді ігнорувалася. Мінімальний вік становив 15 років для хлопців і 17 – для дівчат. Також усі кандидати мали надати річну плату близько 200 рейхсмарок (еквівалент близько $2000 у перерахунку на 2025 рік), що було посильним для родин середнього класу, але вже складним для робітничих сімей навіть із достатком. Після смерті Еммеріка в 1919 році керівництво інститутом перейняв професор Ганс Шперль, автор численних посібників для фотографів – як початківців, так і професіоналів. Курси з фотохімії викладав професор В. Урбан.
Мистецький підхід до фотографії та роль пікторіалістів
Попри наявність у програмі навчальних курсів з фізики та хімії, які трактували фотографію як наукову дисципліну – згідно з підходами Германа Кроне та Йозефа Марії Едера, – інститут надавав перевагу мистецькому підходу до фотографії, на відміну від більш утилітарного напрямку, характерного для берлінського Lette-Verein. У 1907 році Еммерік запросив викладати ще одного відомого пікторіаліста – американця Френка Юджина, члена The Linked Ring і засновника Photo-Secession. Він обіймав посаду викладача «Художньої фотографії» до 1913 року. Протягом цього періоду, а також у співпраці з Альфредом Стігліцом, який відвідав його в 1907-му, Юджин активно експериментував із кольоровими автохромами.
Джерела: