Ще до того, як міська рада ухвалила остаточне рішення, Папа Шмід звернувся за підтримкою до мюнхенського придворного урядовця, дитячого автора та митця Франца графа фон Поччі. Той одразу погодився допомогти й став одним із перших прихильників і натхненників цього задуму. Саме Поччі створив популярного персонажа – Касперля Ларіфарі, який незабаром став головним героєм і символом Мюнхенського театру маріонеток. Упродовж років він написав понад сорок п’єс із цим героєм спеціально для лялькового театру. Далі на imunich.eu.
У листопаді 1858 року Шмід отримав офіційний дозвіл на реалізацію своєї ідеї. Після більш ніж чотирьох десятиліть та дев’яти тимчасових локацій його театру нарешті надали постійне місце. Ділянкою для будівництва обрали частину вулиці Блюменштрасе – територію на місці колишнього міського рову, засипаного ще раніше. Місто доручило створення проєкту досвідченому архітектору Теодору Фішеру. Він звів будівлю, яка майже без змін збереглася до сьогодні.
Від Шміда до Бемке: театр крізь епохи
4 листопада 1900 року театр уперше відкрив двері для мюнхенських глядачів і з того часу незмінно тішить їх своїми виставами. У 1911 році культурний заклад перейшов до рук 52-річної доньки Шміда – Бабетти Клінгер-Шмід. Вона керувала ним у тісній співпраці з надійним колегою Карлом Вінклером і була на цій посаді аж до своєї смерті в 1930 році. Після цього Вінклер взяв на себе всю відповідальність за подальше функціонування закладу. Наступним керівником театру став Гільмар Бінтер, який очолював установу до 1951 року. Після його смерті справу продовжила його дружина, яка зберегла напрям діяльності театру до 1957-го. Саме в цей період з’явилися маріонетки з майстерні митця Вальтера Оберхольцера – частина з них і нині представлена в колекції Мюнхенського міського музею. У 1957 році місто доручило керівництво театром Францу Леонгарду Шадту. Завдяки його зусиллям заклад привернув інтерес телебачення – почалися знімання низки телевізійних постановок з використанням ляльок.
Між 1986 і 1988 роками театр пройшов комплексну реконструкцію та оновлення. Пошкодження, завдані під час воєнного періоду, а також будівництво лінії метро зробили ремонт неминучим. Проєктування призначили архітектурному бюро Ернста Гюрлімана. З того часу театр, який перебуває під охороною як архітектурна пам’ятка, зберігає сучасний вигляд, у якому його можна побачити й сьогодні. Улітку 2000 року, після рішення Департаменту культури міста Мюнхен, художнє керівництво театром перейняв Зиґфрід Бемке – досвідчений лялькар, який раніше багато років працював у театрі, а згодом став незалежним майстром, виконавцем і актором озвучування. Продовжуючи багаторічну традицію, Бемке поставив за мету повернути театру більш помітну присутність у культурному житті міста. Водночас він розширив репертуар, відкривши сцену для всіх форм лялькового театру та їхніх сучасних інтерпретацій. Якщо за часів керівництва Шадта в репертуарі нараховувалося лише сім вистав і не було використання гібридних ляльок, то у 2024 році Бемке вже запропонував 30 різноманітних постановок із маріонетками та комбінацією різних технік. До таких форм належать, зокрема, ляльки з рухомими щелепами й високі тростинні персонажі. Завдяки цьому в програмі з’явилися такі дитячі вистави, як-от «Пригоди ведмедика» та «Баварська Червона Шапочка», адаптації опер «Дон Жуан» і «Чарівна флейта» для молодшої авдиторії, а також «Астутулі» Карла Орфа – комедія для дітей і дорослих, і традиційні баварські постановки, зокрема «Старомюнхенський день».
Також нині поряд з насиченою дитячою програмою, яка оновлюється щороку, особливу увагу також приділяють вечірнім виставам для дорослої авдиторії. З травня 2022 року театр офіційно внесено до переліку Нематеріальної культурної спадщини Баварії.
У технічному плані театр зазнав важливих змін: колишню стаціонарну рамкову сцену перетворили на мобільну конструкцію типу «просценіум», що дало змогу повністю відкривати сцену. Це рішення значно розширило можливості для режисури та сценографії.
Перший театр маріонеток у світі
Як уже зазначалося, на місці колишніх міських мурів неподалік від Зендлінґських воріт, нині – на вулиці Блюменштрасе, Папа Шмід ініціював зведення власного театру маріонеток. Проєкт реалізував архітектор Теодор Фішер, і вже невдовзі нова сцена відчинила двері для глядачів. Зовні споруда нагадує невеликий класицистичний храм із колонами, зведений спеціально для дитячої авдиторії. Вона вважається не лише цікавою архітектурною пам’яткою, а й першим у світі постійним театральним приміщенням, спеціально побудованим для вистав маріонеток. Інтер’єр – сцена та глядацька зала – оформлені за мотивами барокових інтер’єрів.
Будівля складається з трьох рівнів: підземелля, переходів для ляльковиків і горища. Проте наявної площі недостатньо для зберігання всієї театральної сценографії та інвентарю. Частину реквізиту зберігають у складі міста Мюнхена на Блюменштрасе, 35, а також у приміщенні площею 200 м² на Ґанґгоферштрасе, 47, яке міська влада передала театру безплатно.
Крім того, у зв’язку з браком простору, складністю доступу для маломобільних осіб і застарілими санвузлами, на початку 2000-х років місто провело дослідження щодо можливого розширення театрального комплексу.
Універсальність Мюнхенського театру
На відміну від багатьох інших театрів маріонеток, що здебільшого орієнтуються на дорослу публіку, як, наприклад, Бамберзький театр маріонеток, Мюнхенський театр має на меті створення вистав насамперед для дітей. При цьому вимоги до змісту та постановки тут залишаються на високому рівні – наближеному до професійних драматичних сцен. Це важливо, адже, щоб зацікавити малечу, потрібно водночас звертатися й до дорослих. Причина полягає не лише у виховному підході: діти самі не вирішують, чи підуть до театру, рішення в будь-якому разі приймають батьки, які ще й оплачують квитки.
Тому в театрі прагнуть, щоб дійства були однаково цікавими як для дітей, так і для дорослих. Маленьких глядачів приваблюють через емоції та харизматичного героя – Касперля Ларіфарі, а дорослу авдиторію – інтелектуальним підтекстом. У творах Франца фон Поччі легко розпізнати натяки на придворні реалії, іронію щодо чиновництва та реакцію на події сучасності – усе це дозволяє глядачам «випустити пару» через гумор. Завдяки такому підходу і діти, і дорослі відчувають свою залученість у театральний процес.
Касперль Ларіфарі як освітній персонаж
Поччі розробив для Мюнхенського театру маріонеток образ Касперля Ларіфарі. Папа Шмідт та Франц фон Поччі ставили за мету створити персонажа, який, хоч і призначений для дітей, не є грубим чи вульгарним ярмарковим Каспером. Це мав бути вихований Касперль, здатний не лише розважати, а й передавати важливі педагогічні уроки. Сполучення образу трохи незграбного героя, який стає об’єктом насмішок, але при цьому має глибокий педагогічний зміст, було справжнім новаторством.
Касперль Ларіфарі зберігає риси своїх грубих попередників, але виражає їх м’якше і більш стримано. Як і його попередники, він не приховує свою пристрасть до простих радощів, але робить це з поміркованістю: він любить їсти й часто говорить про їжу, але не переїдає, він насолоджується напоями, але не до сп’яніння, обожнює відпочивати, але не через лінощі, а через культивовану форму відпочинку, залишаючись при цьому завжди доброзичливим та усміхненим.
Джерела: